Наші вітання всім, хто вирішив заглянути на сторінку

вчителя-дефектолога

ДНЗ № 162

Чумак Ольги Василівни

Освіта: Бердянський державний педагогічний університет

Життєве кредо: "Не зупинятись на досягнутому, прагнути удосконалювати свою особистість і свою справу".

Педагогічне кредо: «Кожна дитина – особистість. Створити умови для її розвитку та самореалізації».

Вчитель-дефектолог - це фахівець, що займається розвитком , навчанням

і вихованням особливої категорії дітей, що називаються сьогодні дітьми з

особливими освітніми потребами. «Особливим» дітям потрібна підвищена

увага батьків, а педагогам, які з ними працюють - певна спеціалізація.

Робота дефектолога тісно пов'язана з областями роботи інших фахівців:

психологією, медициною, педагогікою .

Мета роботи вчителя - дефектолога - компенсація дефекту і адаптація

дітей в соціальній, навчальній, побутовій сферах життя.

Вчитель - дефектолог виконує наступні функції:

- проводить докладне обстеження особливостей розвитку кожної дитини, визначає його здатності до навчання, організовує роботу, спрямовану на максимальну компенсацію і корекцію недоліків розвитку дітей.

- підвищує пізнавальну активність і розвиває основні психічні процеси у дітей ( сприйняття , увага , пам'ять, мислення та ін);

- розвиває комунікативну діяльність дітей.

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·        Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

·        Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потребами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

·        Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

·        У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

·        Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

·        У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

·        Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначте систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

·        Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

·        Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

·        Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

·        Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

   Корекція  розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини. 

Особл​ивістю дошкільників є навіювання.

Навіть у немовляти можна викликати почуття ніяковості – інтонаціями докору і відповідною мімікою. Пам’ятайте, не слова, а їхнє емоційне забарвлення та інтонація, спрямовані на дитину, викликають у неї відповідну емоційну реакцію.

На виховання негативно впливає нерозуміння    дорослими особистісного   розвитку дитини.

Скажімо, вони вважають малюка впертим, не розуміючи того, що він не може справитися з новим дорученням через особливості свого психічного чи фізичного розвитку або соматичного  стану.  Тому намагайтеся зрозуміти дитину, якомога частіше запитуйте себе: “Чому малюк так поводиться?”

Для формування особистості неприпустимим є неприйняття  батьками дитини.

 Воно може виникати через нерозуміння поведінки, зумовленої низкою хворобливих виявлень, своєрідністю індивідуальних рис особистості, загостренням особливостей темпераменту, внаслідок хворобливого стану дитини. Підґрунтям неприйняття є ігнорування почуття власної гідності дитини, коли батьки відчувають внутрішнє незадоволення нею, вона їх постійно дратує, вони не довіряють досвіду, який у неї формується; нехтують її віковими можливостями і потребам, особливо якщо стосунки в сім’ї надмірно жорсткі, навіть деспотичні. Або, навпаки, має місце вседозволеність. Неприйняття дуже часто призводить до неврозів, страхів, депресії, поглиблює затримку психічного розвитку. Цей чинник найвпливовіший у перші роки життя малюка, коли потреба у максимально емоційно-теплих стосунках з матір’ю надзвичайно необхідно.

Дорослим у вихованні дитини слід уникати, з одного боку, невідповідності між власними вимогами і сподіванням, а з другого – можливостями і потребами дитини. Найчастіше це виникає тоді,  коли у  дитини спостерігається  упертість або психічна розгальмованість чи загальмованість, внаслідок ураження центральної нервової системи.  Треба пам'ятати– непослідовність вимог до дитини, тобто невідповідність між вимогами і контролем, призводить спочатку до збудження нервових процесів, а потім до їх перезбудження і втоми, а відтак– до стану психічного напруження.

Конфліктність у стосунках між  дорослими і дитиною може виникати через негнучкість дорослих. Так, вони або недостатньо враховують ситуацію, або невчасно реагують на неї, тобто програмують вимоги, не враховуючи ситуацію, нав’язують власну думку.

Неприпустимими є ставлення до дитини, що виявляється у запровадженні жорсткої дисципліни й обмеженні самостійності; застосуванні примусу і репресивних заходів, зокрема й фізичних покарань; постійному контролі за поведінкою; нав’язуванні дорослими будь-якої точки зору; категоричності суджень, наказового, безапеляційного тону; у прагненні підкорити собі дитину.

 У вихованні не треба вдаватися до надмірного моралізаторства.

Наприклад, весь час соромити: “Ти дуже поганий, гарні діти роблять так... . Як тобі не соромно” та ін. Надмірна кількість зауважень і осуджень, зрештою, призводить до того, що вони перестають діяти.

Потрібно всіляко уникати недовіри до дитини –до її можливостей, життєвого досвіду, який збагачується. Не треба надмірно регламентувати і надмірно контролювати поведінку; вдаватися до надмірного піклування; численних пересторог і погроз. 

Дитина щаслива, якщо у сім’ї панують теплі стосунки, а у дитячому садку її чекають і люблять; вона знає, що її завжди вислухають і підтримають, дадуть пораду; дозволяють виявляти власні почуття, чутливі до її потреб; якщо члени сім’ї прості і безпосередні у спілкуванні і між ними немає розходжень щодо виховання дитини.

Мовлення, процеси пізнавальної діяльності (увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення) взаємопов’язані, розвиток одних процесів відбувається на підґрунті інших, які, окрім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного. Ось чому тренування у запам’ятовуванні, до якого часто вдаються батьки з метою поліпшити пам’ять дитини, не приносить очікуваного результату, оскільки воно базується на механічній пам’яті, яка мало позначається на розумовому розвитку дитини. Те, що дитина запам’ятала механічно, а не усвідомила і осмислила, рідко їй знадобиться. Це саме стосується й уваги. Часто дитина не може зосередитися на завданні, бо не розуміє його. Отже, для розвитку пам’яті, уваги, потрібен розвиток мислення. Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку, і його відставання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на формуванні інших психічних процесів. Тому дуже часто корекційну роботу з дитиною  треба починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

· пам’ятайте про підвищену здатність дитини втрачати увагу 

 Під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб довкола не було нічого такого, що могло б відволікти його увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас той, хто займається з дитиною, і сам не повинен відволікатися сторонніми справами; при цьому  треба бути терплячим, доброзичливим, вимогливим до дитини. Відзначайте її найменші успіхи та заохочуйте до виконання.

· пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону. 

·    тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого .

 Спочатку це може бути сумісна дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.

·    корекційні заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри.

Треба пам’ятати, що у дошкільника, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не сформована здатність до цілеспрямованого навчання, він навчається у грі. Тому не перетворюйте заняття на фрагмент уроку.